Є добра новина. Український дубляж впевнено доводить свою життєздатність. У противників поширення української мови в національному кінопросторі не залишилося реальних аргументів. А тому їм доводиться вдаватися до відвертого маніпулювання інформацією і підтасовування фактів. При цьому деякі з них так захоплюються, що перестають помічати, як починають суперечити самим собі.
Саме такий висновок спадає на думку після прочитання розповсюдженого генеральним директором ТОВ „Мультіплекс-Холдинг” Антоном Пугачем з приводу „Першого попереджувального „страйку” кінотеатрів”.
Зокрема пан Пугач намагається пояснити успіх дубльованої українською мовою стрічки „Так, ні, не знаю” наступним чином:
„інтерес до стрічки було викликано перш за все за рахунок однієї обставини: 14 лютого – День Святого Валентина, відвідуваність кінотеатрів в цей день завжди висока, незалежно від репертуару.
Те, що в День закоханих відвідуваність кінотеатрів зростає – факт незаперечний. А от
„незалежно від репертуару”
– явне перебільшення. У цьому пан Пугач міг би переконатись, якби уважніше читав … інтернет-сайт очолюваного ним холдингу. Там у розділі можна знайти цікаву інформацію про те, як пройшов День Святого Валентина в кінотеатрах наших сусідів:
„Схоже, пари надали перевагу святкуванню Дня Закоханих не у кіно. За три дні в РФ було продано лише 1 300 000 квитків. А відтак „місця для поцілунків” були переважно порожні.” „Видимо, пары предпочли провести День Влюбленных не в кино. За три дня в России было продано всего лишь 1 300 000 билетов. Словом, „места для поцелуев” большей частью пустовали.”
Отже від репертуару таки дещо залежить. Якби не хотіли українські глядачі дивитися запропоновані їм фільми, то б і в Україні місця для поцілунків залишалися б вільними. А оскільки такого не сталося, то можна зробити висновок, що в Україні репертуар було підібрано більш вдало. І не в останню чергу завдяки українському дубляжу. Адже в Росії прем’єра фільму „Так, ні, не знаю” запланована аж на кінець травня! Якби Україна і далі пленталася у хвості північного сусіди, чекаючи по кілька місяців на російський дубляж замість того щоб випустити в прокат український варіант в день світової прем’єри, то б і закоханим українцям та українкам довелося б святкувати свій день де завгодно, тільки не в кінотеатрі.
Але це ще не все. У додатку 4-2 до прес-релізу пан Пугач порівнює кількість глядачів, які переглянули фільм „Так, ні, не знаю” та дубльовану російською мовою стрічку „Білявка з амбіціями” в кінотеатрах мережі „Мультиплекс”. З наведених ним даних виглядає так, що на російськомовний фільм прийшло більше глядачів, ніж на стрічку дубльовану державною мовою. Єдине, що пан Пугач „випадково” забув вказати, так це кількість сеансів, на яких демонструвалася одна і друга кінострічка. Що ж. Спробуємо заповнити цю прогалину. Кеш пошукового сайту „Ґуґл” старанно зберіг для нас розклад сеансів в кінотеатрах Києва в період з 14-го по 20-е лютого. Виявляється у Києві в ТРЦ „Комод” у цей період фільм „Так, ні, не знаю” демонструвався у залі „Рене” (124 місця) по шість разів на день: о 10:45, 13:15, 15:45, 18:15, 20:30 та 22:45. Тоді як „Білявка амбіціями” демонструвалася паралельно в двох кінозалах: „Параджанов” і „Гринько” (по 138 місць в кожному), загалом по 12 сеансів на день: о 10:45, 11:45, 13:00, 14:00, 15:15, 16:15, 17:30, 18:30, 19:45, 20:45, 22:00 та 23:00.
Порівняння популярності двох фільмів, один з яких дубльовано українською, а інший – російською мовою у кінотеатрі „Мультиплекс” в ТРК „Комод”.
| Сеансів на день | 2008/02/14 | 2008/02/15 | 2008/02/16 | 2008/02/17 | |||||
| A | B | A | B | A | B | A | B | ||
| „Так, ні, не знаю” (укр) | 6 | 360 | 60 | 173 | 29 | 345 | 58 | 349 | 58 |
| „Білявка з амбіціями”(рос) | 12 | 503 | 42 | 128 | 11 | 185 | 15 | 208 | 17 |
- A
- кількість глядачів, які подивилися фільм (за даними „Мультиплекс-холдинг”)
- B
- середня кількість глядачів на сеанс
У Києві, як ми бачимо, на сеанс фільму українською мовою ходило в середньому в два з половиною рази більше глядачів, ніж на сеанс фільму, дубльованого російською мовою.
На жаль, інформація про розклад сеансів в інших містах відсутня в кеші пошуковика. Її повинен був би надати сам керівник „Мультиплекс-Холдингу”, якби його метою було познайомити громадськість з дійсним станом справ.
Однак метою пана Пугача було введення в оману громадськості. Про це свідчить, зокрема, спосіб подання інформації у Додатках 6, 7 та 8. Чомусь пан Пугач вирішив порівняти касові збори кінотеатрів трьох міст 16 лютого 2008 року і 24 лютого 2007 року. Одразу виникає питання: „Чому для порівняння обрано саме 24 лютого, а не, наприклад, 3 лютого 2007 року?” Відповідь неважко знайти, якщо переглянути статистику кінопрокату України на сайті . Справа у тім, що касові збори кінотеатрів коливаються у широких межах. Виходить на екрани супер-популярний блокбастер – вони підстрибують у 2-3 рази. Не подобаються фільми глядачам – різко падають касові збори. Наприклад, касові збори кінотеатрів України від п’ятірки найбільш популярних фільмів за 4-7 січня 2007 року перевалили за 1 мільйон доларів, а через чотири тижні, 1-4 лютого 2007 року, вони впали більш ніж у чотири рази і склали лише близько 240 тисяч доларів. Тому порівняння касових зборів одного дня 2008 року з одним днем 2007 року не може дати об’єктивної картини зростання чи падіння кіноринку. Якби пан Пугач порівнював касові збори 16 лютого 2008 року і 3 лютого 2007 року, то отримав би шалене зростання касових зборів протягом року. Однак йому потрібно переконати громадськість у протилежному, а тому й вибрав він для порівняння саме 24 лютого. Ось такий типовий приклад маніпуляції даними.
Спробуймо порівняти касові збори за більш тривалий період.
Касові збори в кінотеатрах України від п’ятірки найбільш популярних фільмів (дол. США) за даними інтернет-сайту
| Січень (4 вікенди) | Лютий (3 вікенди) | |
| 2007 | 2 447 805 | 1 469 068 |
| 2008 | 5 097 436 | 1 797 053 |
Як бачимо, насправді касові збори за три вікенди лютого поточного року більші, ніж за відповідний період 2007 року. Картина прямо протилежна до тієї, яку демонструють підтасовані дані від „Мультиплекс-холдингу”.
На жаль, у вільному доступі є інформація лише по Україні в цілому. Цікаво було б побачити аналогічну інформацію по окремих містах. Пан Пугач надав би її, якби він мав на меті об’єктивно проінформувати громадськість.
Падіння касових зборів у лютому у порівнянні з січнем дійсно має місце. Однак нема жодних підстав пов’язувати його з рішенням Конституційного Суду чи позицією Держкіно України. теж середній касовий збір за вікенд цього року впав з 15,4 мільйонів у січні до 10,9 мільйонів лютому (перші три вікенди). Невже там теж українізація? Звичайно ж ні. Просто у наприкінці минулого та на початку нинішнього року на екрани вийшло два популярних російських фільми „Іронія долі. Продовження” та „Найкращий фільм”. Вони й зібрали рекордну касу січня місяця. Серед фільмів, які вийшли на екрани у лютому, таких рекордсменів не виявилося.
Звичайно, касові збори лютого в Україні могли б бути ще більшими, якби колеги пана Пугача по кінобізнесу з дистриб’юторських фірм „Синергія” та „Кіноманія” не зірвали в Україні світові прем’єри двох популярних фільмів: „Астерікс на олімпійських іграх” та „Я – легенда”. Можливо пан Пугач теж вважає, що у цьому винен наказ Міністра культури і туризму? Однак факти свідчать, що інші фірми зуміли у тих же умовах і за цей же період випустити у прокат кілька фільмів з гарним українським дубляжем. Отже справа не в „українізації”, а в компетентності і бажанні працювати.
Ще один приклад маніпуляції інформацією – додаток №10 до прес-релізу п. Пугача. Він стверджує, що фільми, які збирають менше ніж 357 тис. доларів, ніби-то не зможуть потрапити в український прокат за нинішнього стану нормативно-правової бази. При цьому у розрахунки чомусь закладена сума 25 тисяч доларів на дублювання фільму українською мовою. Немає сумніву, що найбільш касові стрічки можна і потрібно якісно дублювати. Однак ні Конституційний Суд, ні Держкіно не вимагають дублювати всі без винятку фільми. Є ще два способи адаптації фільмів до національного ринку: озвучування і субтитрування. Озвучування – закадровий переклад фільму двома чи більше дикторами – набагато дешевший метод ніж дублювання, оскільки він не потребує великої кількості акторів з ретельно підібраними тембрами голосів, не потребує трудомісткого монтажу, оскільки нема необхідності синхронізувати репліки дублерів з порухом губ акторів на екрані. Набагато спрощується зведення звуку, оскільки дикторський переклад накладається на вже готовий звуковий супровід мовою оригіналу. Фільми-середнячки цілком могли б потрапити на український ринок в озвученому, а не дубльованому вигляді. Стрічки не розраховані на масову аудиторію (артхаузне, авторське кіно) можна субтитрувати зі збереженням оригінального звукового супроводу. Та й наведений паном Пугачем „пороговий” касовий збір, який дає можливість дублювати фільм, 357 тис. доларів, – явно завищений. Це особливо стає помітним, якщо переглянути список тих фільмів, що ніби-то не потрапили б на український ринок у 2007 році, якби їх необхідно було дублювати українською мовою. Найсмішніше те, що у цьому списку є фільми, які насправді були дубльовані українською. Це, наприклад, „Павутиння Шарлотти” , чи „Міст до Терабітії” . Очевидно, п. Пугач, настільки спішив ввести в оману громадськість, що не помітив таких відвертих суперечностей у власних аргументах.
Залишається порадіти за всіх прихильників українського дубляжу. З такими опонентами йому, безумовно, гарантоване безхмарне майбутнє.
Андрій Костюк,активіст громадської ініціативи КІНО-ПЕРЕКЛАД